Олександр Трифонович Твардовський народився на хуторі поблизу села Загор'є Починківського повіту Смоленської губернії. Його батько був єдиним сином безземельного солдата і впродовж багатьох років працював ковалем, зумівши зрештою зібрати кошти на придбання землі. Він був грамотною людиною, привчив свою сім'ю шанувати книгу. Вечорами Твардовські читали вголос гоголівського «Тараса Бульбу», вірші відомих поетів. В автобіографії Твардовський згадував: «Писати вірші я почав ще до того, як навчився грамоти. Добре пам'ятаю, що перший свій вірш, в якому я викривав моїх ровесників руйнівників пташиних гнізд, я намагався записати, ще не знаючи всіх літер алфавіту і, звичайно, не маючи й гадки про правила віршування».
З 1925 року поезії Олександра Твардовського з'являються в пресі. Однак сам Твардовський «відлік своїх писань» починає з поеми «Країна Муравія» (1936 р.), яка принесла йому популярність і визнання: автор за неї отримав Державну премію. У передвоєнні роки публікуються кілька поетичних збірок О. Твардовського: «Дорога», «Сільськахроніка», «Загор'є».
У 1939 році Твардовський був мобілізований до служби в армії, де він виконував обов'язки кореспондента військової газети, висвітлював бойові дії під час війни СРСР із Фінляндією. У фронтовій пресі Олександр Твардовський працював і впродовж Великої Вітчизняної війни.
Широку популярність здобув ще один твір Олександра Твардовського про війну — вірш «Я поліг біля Ржева» («Я убит подо Ржевом»). Він був написаний під впливом двох важких вражень, що мимоволі породили в поетовій свідомості образ безіменного солдата, який поліг у бою під містом Ржевом. У 1912 році поет їздив під Ржев: «Враження від цієї поїздки були одними з найважчих за всю війну і гіркими до фізичного болю в серці. Бої велися важкі, втрати були дуже великими...» Битва під Ржевом була невдалою, що мало катастрофічні наслідки для дивізії, у якій побував поет. Паралельно з цим враженням зринуло й інше, московське. Після повернення до Москви якось у трамваї Твардовський став випадковим свідком грубого вчинку молодого лейтенанта, який у нервовому запалі дорікнув інвалідові, що той не на передовій. Олександр Твардовський зробив лейтенанту зауваження, і той, отямившись, вибачився і розповів, що він з-під Ржева, приїхав лише на день, щоб поховати померлу дружину, завтра повертається на фронт і більше ніколи не приїде до Москви. Знаючи, який стан справ під Ржевом, поет мимоволі сприйняв останні слова лейтенанта в іншому, трагічному розумінні.
Роздуми про минулу війну не залишали Твардовського до кінця життя. Тривога за долю людства особливо відчутна в його віршах 60-х років. Провідною у них є тема пам'яті: вона жорстока і свята, сумна і безсмертна, а головною стає думка поета про особисту відповідальність за кожного полеглого солдата. Трагічного звучання набуває мотив провини перед загиблими, який знайшов своєрідне вирішення у вірші «На карб не ставте дотепер мені...» («Я знаю, никакой моей вины...»). Ця лірична мініатюра, що складається із шести рядків, ґрунтується на зіставленні «я» і «вони», і на такому займенниковому тлі основними центрами вірша стають слова «провина» і «війна». Обов'язок живих перед загиблими — збереження й увіковічення пам'яті про них, забезпечення гідного цієї пам'яті життя — до таких висновків підводить поет своїх читачів.
Олександр Твардовський пояснював: «Вірші ці продиктовані думкою і почуттям, які впродовж усієї війни і в післявоєнні роки найбільше хвилювали душу. Одвічний обов'язок живих перед мертвими за спільну справу, неможливість забуття, постійне відчуття ніби себе в них, а їх у собі — так приблизно можна визначити цю думку і це почуття».
Комментариев нет:
Отправить комментарий